Куточок пам'яті

Мовчан Данило Євгенійович народився 19 січня 2004 року в мальовничому селі Мартове на Харківщині. Навчався початкові класи  в Мартівському ліцеї, а старші класи закінчував у Печенізькому ліцеї ім. Г. Семирадського. Він завжди вирізнявся активністю, допитливістю та лідерськими якостями, був одним з найактивніших учасників учнівського самоврядування.

У 2021 році закінчив ліцей і зробив свідомий вибір – вступити до Національної академії військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Спочатку був курсантом, потім був командиром 2 відділення групи артрозвідки. Згодом отримав звання старшого солдата, а ще з часом молодшого сержанта.

Службу  проходив з 21.06.2025 у складі 15 окремої артилерійської бригади, був командиром взводу радіолокаційної розвідки батареї 2 дивізіону – артилерійської розвідки військової частини А – 1108.

Данило мріяв про родину, планував весілля… Але 09 серпня 2025 року, під час виконання службових обов`язків у м. Балаклія, Харківської області, його життя обірвалось внаслідок прямого влучання ворожого БПЛА «Шахед».

У 21 рік він віддав найдорожче – своє життя заради України. Його хоробрість і відданість стали прикладом справжнього патріотизму та мужності.

Світла пам`ять Данилу Мовчану – сину, другу, нареченому, людині яка встигла зробити так багато для своєї країни й назавжди залишитися у серці тих, хто йог знав і любив.

Шевченко Олександр Миколайович (позивний Шева) народився 27 вересня 1989 року в с. Мартове, Чугуївського району, Харківської області. У перший клас пішов в 6 років Мартівської ЗОШ  І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка та успішно закінчив 11 класів.

В 2012 році закінчив Національний університет цивільного захисту України за спеціальністю «пожежна безпека», здобувши кваліфікацію «інженер з профілактичних робіт». Після навчання працював у Державній пожежно - рятувальній частині селища Печеніги.

Олександр був доброзичливим, веселим та відповідальним.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року продовжував нести службу рятувальника.

2023 року вступив до лав Збройних Сил України. Мав звання старшого лейтенанта, обіймав посаду командира 2-ї стрілецької роти військової частини А - 4025.

26.04.2025 року був нагороджений медаллю «ХОРОБРЕ СЕРЦЕ»;

24.06.2025 року було присвоєно нагрудний знак «ВІДЗНАКА КОМАНДИРА 3-ї ОКРЕМОЇ ТАНКОВОЇ ЗАЛІЗНОЇ БРИГАДИ».

35-річний старший лейтенант Олександр Шевченко (Шева) останній бій прийняв 16 липня 2025 року, виконуючи бойове завдання отримав осколкові поранення, внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Зарубинка, Куп`янського району, Харківської області.

Похований в рідному селі Мартове на Харківщині.

Печенізька громада схиляє голову у Вічній пошані перед Світлою Пам`ятю Героя.

Левченко Сергій Миколайович народився в селі Мартове Чугуївського району Харківської області. 

В 1979 році Сергій пішов до 1 класу Мартівської загальноосвітньої школи. В 1987 році закінчив 8 класів і вступив до Військового музичного училища в місті Чугуєві. Після закінчення училища отримав спеціальність: музикант військового оркестру. З 1990 по 1992 рік проходив службу в Дніпропетровському вищому зенітно ракетному училищі ПВО. 

Після служби повернувся до рідного села Мартове, де займався фермерським господарством. 

Сергій був гарним сином, чудовим батьком та вірним товаришем. Завжди усміхнений, був радий прийти на допомогу. Сергій Миколайович дуже любив свою Батьківщину – рідну Україну. Хотів стати до лав ЗСУ ще в 2014 року. Коли в лютому 2022 року розпочалась війна, пішов добровольцем. Мужньо захищав Україну на Донецькому напрямку гранатометником 2 механізованого батальйону військової частини А1302. Був відважним солдатом та завжди готовий допомогти побратимам. 

6 грудня 2023 року за мужність і відвагу отримав нагороду: нагрудний знак України "Золотий хрест". 

Загинув герой 23 грудня 2023 року в селі Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. 

Похований Сергій Левченко в рідному селі Мартове. Увічнене ім'я Героя на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області. 

Земляки вшановують світлу пам'ять, громадянську відвагу і самовідданість, силу духу, стійкість та героїчний подвиг Левченка Сергія, який поліг під час виконання бойового завдання із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України. 

Бірюков Станіслав Анатолійович народився 15 жовтня 1992 року в селі Мартове Чугуївського району Харківської області. У 1999 році пішов до 1 класу Мартівської загальноосвітньої школи I-III ступенів. Після закінчення навчального закладу працював у приватних господарствах. 

Станіслав Бірюков захищав Україну з 30 травня 2023 року. Проходив військову службу в 3 механізованому відділенні 3 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А0536, військове звання - солдат. Брав участь в боях за Донеччину. 

Навідник військової частини А0536, Бірюков Станіслав останній бій прийняв 11 липня 2023 року поблизу населеного пункту Водяне Донецької області. 

Загибель солдата Бірюкова Станіслава Анатолійовича підтвердила ДНК - експертиза, результати якої чекали багато місяців. 

Герой Станіслав Бірюков, відданий військовій Присязі на вірність українському народу, виявивши стійкість та мужність, віддав життя за рідну землю, у бою за нашу Батьківщину. 

На щиті повернувся на рідну землю мартівчанин, назавжди 30 річний Станіслав Бірюков. 

Похований 22 січня 2024 року в рідному селі Мартове. 

Печенізька громада схиляє голову у вічній пошані перед світлою пам’яттю Героя.

Увічнене ім'я Героя на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області. 

Пасмор Сергій Юрійович народився 9 вересня 1984 року в м. Харкові. В 1991 році Сергій пішов до 1 класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №44 Харківської міської ради Харківської області. 

Після закінчення школи навчався в Харківському фаховому коледжі харчової промисловості, де здобув спеціальність фахівця хлібопекарської промисловості. Працював у Французькій булочній м. Харкова. 

Був люблячим сином, гарним батьком, мав багато друзів. 

У перші дні повномасштабної війни Сергій Пасмор добровольцем пішов захищати Україну. 13 березня 2022 року був зарахований до особового складу військової частини А 7401, 226 батальйон, 127 бригада ТРО м. Харкова. Брав участь в боях за оборону міста Харкова. 

Останній бій 38-річний солдат Сергій Пасмор прийняв в обороні міста Бахмута Донецької області. Був тяжко поранений і помер 13 квітня 2023 року в госпіталі міста Павлограда Дніпропетровської області. 

Похований Пасмор Сергій Юрійович у селі Мартове – на рідній землі дідів-прадідів. 

Пасмор Сергій Юрійович нагороджений памʼятною медаллю «За оборону міста-героя Харків» 23 серпня 2023 року. 

Ім'я Героя увічнене на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області. 

Земляки вшановують світлу пам'ять про героя, який загинув, захищаючи незалежність і суверенітет України. 

Ільченко Василь Іванович народився 14 червня 1963 року у Волинській області. 

В 1969 році Василь пішов до 1 класу Мартівської загальноосвітньої школи. 

З 1981 по 1984 рік проходив військову службу на Чорноморському флоті в званні головного старшини 1 рангу. 

Після служби повернувся до села Мартове, де працював водієм в колективному сільськогосподарському підприємстві “Мартівський”, був начальником охорони колгоспу. Певний час працював на півночі, після повернення був водієм маршрутного таксі в місті Харків. 

Василь Іванович став до лав ЗСУ в 2015 році. Самовіддано захищав Україну на багатьох напрямках. Сумлінно ставився до виконання своїх службових обов'язків, проявляв мужність при виконанні бойових завдань. Був командиром взводу ППО військової частини А2980. 

17 лютого 2016 року нагороджений відзнакою Президента України “За участь в Антитерористичній операції”. 

14 квітня 2016 року нагороджений нагрудним знаком “11 батальйон Київська Русь”. 

14 жовтня 2016 року нагороджений почесною відзнакою “Учасник бойових дій”.

 12 грудня 2017 року нагороджений відзнакою “За службу державі”. 

22 квітня 2019 року нагороджений Нагрудним знаком “За зразкову службу”. 

20 березня 2020 року нагороджений медаллю “Операція об'єднаних сил. За звитягу та вірність”. 

Загинув герой 12 березня 2023 року після поранення на Донеччині. 

Похований Василь Ільченко в селі Мартове на Харківщині. 

Увічнене ім'я Героя на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області. 

Мартівчани вшановують світлу пам'ять, громадянську відвагу, силу духу, стійкість та героїчний подвиг Ільченка Василя, який загинув захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України. 

Шевченко Павло Миколайович народився 21 грудня 1990 року в селі Мартове Чугуївського району Харківської області. В 1996 році пішов до 1 класу Мартівської загальноосвітньої школи I-III ступенів. Після закінчення навчального закладу вступив до лав Збройних сил України. 

Спочатку пройшов навчання в місті Золочів Львівської області в Навчальному центрі Національної гвардії України. Отримав військову спеціальність зв'язківець. Далі продовжив службу в м. Одеса. 

Після служби в армії працював в місті Харкові на підприємстві «Завод «Електроважмаш». Мав нагороди за сумлінну працю. 

Після початку повномасштабного вторгнення Павла Шевченка мобілізували до Збройних сил України 20 листопада 2022 року. Проходив службу кулеметником 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону військової частини А7015. Брав участь у боях за звільнення Донеччини. 

32-річний старший солдат Павло Шевченко останній бій прийняв 25 січня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі села Благодатне Донецької області.

Похований в рідному селі Мартове на Харківщині. 

Павло Миколайович Шевченко, вірний військовій Присязі, загинув у бою за Батьківщину, виявивши стійкість та мужність. 

Печенізька громада схиляє голову у вічній пошані перед світлою пам’яттю Героя.

Увічнене ім'я Героя на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області. 

Теперик Андрій Сергійович народився 30 січня 1997 року в селі Мартове Печенізького району Харківської області. У 2003 році пішов до першого класу Мартівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. По закінченню закладу у 2014 році вступив до Харківського професійного ліцею будівельних технологій, де навчався за спеціальністю «плиточник-облицювальник» до 2016 року. Деякий час потому працював у місті у приватного підприємця, але весь цей час мріяв про професію військового. 

Коли Андрію виповнилося 20 років, в свій день народження 30 січня 2017 року, вирішив добровільно вступити на військову службу. Спочатку пройшов вишкіл у м. Чернігів у навчальному центрі «Десна», потім підписав трирічний контракт із Збройними Силами України. Проходив службу у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Курахове, Мар’їнка, Красногорівка Донецької області - це шлях, який пройшов юнак за рік служби. 

Взимку 2018 року Андрій приймав участь у навчаннях на території Львівської області, потім у Миколаївській на полігоні «Широкий лан». За період сумлінної служби в лавах Збройних Сил України Андрій нагороджений грамотами за успішне проходження військової підготовки. 

Старший солдат, гранатометник Андрій Теперик був учасником Антитерористичної операції та Операції об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей з 2017 року. 

У 2020 році підписав другий контракт. 

Андрій Сергійович Теперик загинув 10 квітня 2021 року, близько 23 години, біля селища Золоте Гірської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області, під час ворожого снайперського обстрілу позицій Збройних сил України. 

Похований 14 квітня 2021 року у рідному селі Мартове. 

Указом Президента України № 202/2021 від 20 травня 2021 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

Увічнене ім'я Героя на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області. 

Володимир Леонідович Заіка народився 24 травня 1975 року в смт. Приколотне Великобурлуцького району. У віці чотирьох років з сім’єю переїхав в село Мартове Печенізького району. 

У 1982 році вступив до першого класу Мартівської середньої школи. 

У 1992 році успішно закінчив школу та вступив до Чугуєво Бабчанського лісового технікуму, де вивчав бухгалтерію та аудит. Після закінчення технікуму Володимир розпочав трудову діяльність в АТ «Тропарьово», потім працював в екоагрофірмі «Фауна», в 2015 році створив приватне деревообробне підприємство. В 2016 році очолив КП «Аква». Останнім місцем роботи стало ВУВКГ «Донець» на посаді хлораторщика 3 розряду. Трудову діяльність Володимир поєднував з навчанням у Харківському національному університеті міського господарства імені О.М. Бекетова, який не встиг закінчити, бо вирішив стати на захист рідної землі. 

У 2016 році Володимир вступив до лав ЗСУ. Після проходження військового вишколу в учбовій частині «Десна», був направлений до 92 ОШБр імені Кошового отамана Івана Сірка на посаду старшого водія-заряджаючого 1-го реактивного артилерійського взводу 2-ї реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону артилерійської групи. 

Старший солдат Заіка Володимир Леонідович помер у лікарні м. Дніпро 20 липня 2017 року через захворювання, яке загострилось під час воєнної служби. 

Похований 23 липня 2017 року у селі Мартове. 

Нагороджений Відзнакою за сумлінну службу, Орденом «За мужність» III ступеня, Хрестом Бойового братерства. 

Увічнене ім'я Героя на Алеї Слави в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області та на меморіальній дошці, встановленій на будівлі КЗ «Мартівський ліцей».